Кобзар житиме вічно у нашій пам'яті

      Вірші Тараса Григоровича Шевченка – це невичерпне джерело мудрості. Написані понад століття тому – поезії Шевченка актуальні й досі. 

Вірші Тараса Григоровича Шевченка повинен знати кожен, адже “Кобзар” – це друга Біблія для українців. Розгортаєш, і: “Ну що б, здавалося слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, як їх почуєш…”. І слова Шевченка – справді особливі, зокрема тим, що актуальні й досі.                          

 

                                                   Тарас Шевченко   прожив 47 років: з них пробув 24 роки в кріпацтві, 10 – на засланні, а решту – під наглядом жандармів. Загалом на Батьківщині він був нечастим гостем… Але де б він не перебував – він завжди залишався сином своєї землі, пам’ятав її і сумував за нею, як за матір’ю.

    Жоден вірш українською мовою не здобув такого широкого визнання серед у світі, як Шевченків “Заповіт”. Твір пройнятий прагненням бачити прекрасну людину на прекрасній землі. Поет вірить у те, що Україна стане незалежною, люди прозріють, а брехню буде знищено. І ми повинні виправдати його сподівання, здолати всі труднощі на шляху нашої країни до щасливого майбутнього. Хай його “Заповіт” стане нашим дороговказом.

    Вшанування  пам'яті поета рядками Заповіту учнями 4 класу

    

   Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.